<< Главная страница

МОЯ АВТОБIОГРАФIЯ



Категории Остап Вишня ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Письменник не має жодного сумнiву, що вiн таки народився, хоч мати рокiв з десять казала синовi, що його витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. Ця подiя вiдбулась 1 листопада (за ст. ст.) 1889 року, в мiстечку Грунi Зiнькiвського повiту на Полтавщинi. Але насправдi вiн народився на хуторi Чечвi, поблизу Грунi в маєтковi помiщикiв фон Рот, де працював батько. Умови для розвитку були непоганi, бо мама була поруч малого сина, годувала його, а вiн ïв, спав i рiс собi помаленьку. Один дiдусь, швець, жив у Лебединi, другий, хлiбороб, у Грунi. У батькiв було аж сiмнадцятеро дiтей, бо вмiли вони молитись милосердному. Одного разу батько сказав про сина, що той писатиме, i це вiщування з часом справдилось. Письменниками так просто не стають. ïх завжди супроводжують якiсь незвичайнi явища, подiï, а якщо цього у життi не буває, то не буває й письменника. Втiм головну роль у становленнi майбутнього письменника вiдiграє все ж таки природа — картопля, коноплi, бур'яни. Саме вона навiвала на дитину рiзнi думки, а дитина сидiла собi i думала, думала. Все це вiдбувалося на городi, у картоплi, де хлопець сидiв i колупав ямку, пiдриваючи картоплю. Хлопчик рiс нервовим, вразливим змалку. Як покаже, було, батько череска, або восьмерика — моментально пiд лiжко й тiпаюсь. З раннього дитинства добре запам'яталась авторовi одна подiя: Упав я дуже з коня. Летiв верхи на полi, а собака з — за могили як вискочить, а кiнь — убiк! А я — лясь! Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся... Тижнiв зо три пiсля того хворiв. Тодi вiн зрозумiв що, мабуть, потрiбний для лiтератури, якщо в такий момент не вбився. Ось так проминули першi роки дитинства. Пiзнiше хлопця вiддали до школи — не простоï, а Мiнiстерства народного просвещенiя. Вчив старенький учитель Iван Максимович, бiлий, як бувають хати перед зеленими святами. Вчив сумлiнно, iнколи застосовуючи лiнiйку, що ходила по школярських руках. Може, ця лiнiйка виробляла лiтературний стиль письменника. Вона перша пройшлася по руцi моïй, оцiй самiй, що оце пише автобiографiю. А чи писав би я взагалi, коли б не було Iвана Максимовича, а в Iвана Максимовича та не було лiнiйки, що примушувала в книжку зазирати? Саме тодi почала розвиватися у автора класова свiдомiсть, i хоч за наказом батька вiн цiлував панi ручку, та потiм толочив ïй квiтковi клумби, тобто поводився, як чистий лейборист. А коли панi починала кричати на хлопця, вiн ховався пiд веранду та й шепотiв: Пожди, експлуататоршо! Я тобi покажу... До школи пiшов дуже рано, не було й шести рокiв. Коли скiнчив школу, батько , повiз сина в Зiнькiв у мiську двокласну школу. Цю школу закiнчив 1903 року, зi свiдоцтвом, яке дозволяло бути поштово — телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду. Але працювати: було ще рано, бо хлопцевi виповнилося лише тринадцять рокiв. Повернувся додому, а батько сказав, що доведеться знов його вчити, а в сiм'ï було вже дванадцятеро дiтей. Мати повезла сина до Києва у вiйськово--фельдшерську школу, адже батько, як колишнiй солдат, мав право в ту школу дiтей оддавати на казьонний кошт. Вперше попавши до Києва, автор йшов, роззявивши рота, бо все йому було цiкаво. Закiнчив школу, став фельдшером. А потiм було нецiкаве життя. Служив, вчився. Згодом вступив до унiверситету. Найбiльше враження на автора справила книга Катехiзис Фiларета. ïï треба було не просто читати, а знати напам'ять. Дуже любив книжки з м'якими палiтурками: Ïх i рвати легше, i не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить. Не любив Руського паломника, що його рокiв двадцять пiдряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене душа аж у п'ятах. А решта книг читалася нiчого собi. У 1919 роцi почав писати в газетах, пiдписуючись псевдонiмом Павло Грунський. Першi матерiали — фейлетони. 1921 року працював в газетi Вiстi перекладачем. Перекладаючи, зрозумiв, що треба цю справу кинути i стати письменником: Он скiльки письменникiв рiзних є, а я ще не письменник. Квалiфiкацiï, — думаю собi, — в мене особливоï нема, бухгалтерiï не знаю, що я, — думаю собi, — робитиму. Зробився Остапом Вишнею, та й почав писати...

Метки ЛIТЕРАТУРА 1900-1930 РОКIВ, МОЯ АВТОБIОГРАФIЯ, ОСТАП ВИШНЯ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
МОЯ АВТОБIОГРАФIЯ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация